Основним документом, який визначає стратегічні цілі в енергетиці, є Енергетична стратегія України до 2035 року. Успіх її реалізації залежить, зокрема, від вирішення ключових проблем, перелічених нижче. Залежність від імпорту енергоресурсів. Сьогодні з огляду на дефіцит первинних енергоресурсів Україна залежна від їх імпорту. У 2018 році продовжується постачання природного газу з ЄС (понад 40% від загального обсягу внутрішнього споживання) для роботи ТКЕ та забезпечення потреб населення й інших споживачів. Імпорт вугілля відбувається переважно з РФ (60% усього імпорту) для роботи ТЕС і ТЕЦ у складі енергогенеруючих компаній. Залишається абсолютна залежність від імпорту ядерного палива, хоча досягнуто конкуренції між двома постачальниками, що позитивно вплинуло на стабільність постачання палива для атомної генерації, яка становить понад 50% в усьому енергоміксі на ринку електроенергії. Висока монополізація енергетичних ринків. Незважаючи на поступове реформування ринків природного газу та електроенергії й ухвалення відповідних законів згідно з вимогами Третього енергетичного пакета ЄС, в Україні досі зберігається монополія приватних фінансово-промислових груп, зокрема через вертикально інтегровані структури енергетичних холдингів, яким одночасно підконтрольні компанії в різних секторах ПЕК. Газорозподільні компанії (облгази), які користуються державними мережами на правах господарського відання, та майже всі електророзподільні компанії (обленерго) перебувають у приватній власності. Відсутність альтернатив обласним компаніям для побутових споживачів практично обмежує право вибору постачальника електроенергії та природного газу. На ринках склалися умови (перехідний період, або «недореформа»), які не стимулюють учасників до конкуренції. У сфері теплопостачання також зберігається монополія місцевих теплокомунальних підприємств, які не зацікавлені надавати доступ до мереж, що перебувають у їх користуванні/власності, іншим постачальникам. При цьому централізовані теплові мережі зношені до 80%. Слабка координація ключових відомств. До формування та реалізації політики у сферах енергетики та комунальних послуг долучені одночасно декілька ЦОВВ. За відсутності надвідомчої пріоритизації політики в цих сферах, а також належної координації планування і дій різних ЦОВВ рішення, які розробляються й ухвалюються, доволі часто суперечать одне одному та врешті-решт не дозволяють досягнути результатів для ефективного функціонування та розвитку енергетики. Водночас досвід ЄС показує необхідність узгодження кліматичної та енергетичної політики. Низький рівень реалізації політики енергоефективності. Державна політика у сфері енергоефективності відіграє ключову роль у вирішенні питань енергетичної залежності країни, сталого розвитку економіки та забезпечення комфортного життя громадян. Енергоємність ВВП України втричі вища за показник по Євросоюзу, при цьому найбільший потенціал енергозбереження - у будівлях та промисловому секторі - залишається нерозкритим. Енергетичною стратегією України до 2035 року, Національним планом дій з енергоефективності до 2020 року та іншими документами заплановано підвищення рівня енергоефективності в усіх секторах економіки. У 2016-2017 рр. відбувся великий прогрес на законодавчому рівні: були ухвалені закони «Про комерційний облік комунальних послуг», «Про енергетичну ефективність будівель», «Про Фонд енергоефективності», «Про житлово-комунальні послуги», які мали б допомогти покращити ситуацію. Водночас станом на серпень 2018 року жоден з перелічених законів фактично не запрацював, і реформа сектору залишається лише на папері. Низька поінформованість населення й органів місцевого самоврядування про впровадження нових законодавчих та регуляторних актів. Успішне виконання енергетичної реформи залежить також від розуміння її населенням та спроможності державних і місцевих службовців її виконувати. Стратегія реформування енергетичного сектору в Україні має бути спрямована на впровадження таких загальних принципів і цілей: Забезпечення споживачів доступними енергетичними ресурсами і комунальними послугами з дотриманням принципів енергоефективності та мінімізації шкідливого впливу на довкілля. Впровадження конкурентних енергетичних ринків з відкритим доступом та подальшою інтеграцією до загальноєвропейських ринків. Прозоре функціонування енергетики, включаючи видобувні та інші галузі. Формування цін на енергетичних ринках балансом попиту та пропозиції з відходом від бюджетного дотування та інших механізмів субсидування (у тому числі іншими учасниками ринку). Узгодженість політик ЦОВВ між собою із стратегічними документами галузі, зокрема щодо зміни клімату та енергетики. Збільшення обсягів видобутку та виробництва власних енергоресурсів з дотриманням пріоритетності розвитку відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) задля посилення енергетичної незалежності країни. Названі загальні принципи і цілі досягаються через виконання завдань у кожному секторі енергетики.
