Економіка України значною мірою зруйнована війною. При всіх мінусах - це відкриває можливості для повоєнного розширеного відновлення, що супроводжуватиметься модернізацією, як технічною (більш сучасні технології та підходи до будівництва), так і інституціональною. Партнери України беруться допомагати у цьому, зокрема (але не тільки) через фінансування відбудови, більшою мірою за рахунок країни-агресора Російської Федерації. 

При цьому, партнери України зацікавлені, аби Україна не тільки перемогла на полі бою, але й потому швидко відновила на нових засадах свою економіку та одночасно провела реформи, необхідні для подальшого стрімкого економічного прориву. Окрім суто гуманітарного аспекту, країни, що віддані принципам глобалізації як світового правопорядку та взаємовигідного співробітництва, зацікавлені мати на кордоні з Росією (чи тим, що залишиться від неї в результаті її можливого розпаду) економічно та інституційно сильну Україну, здатну самостійно забезпечувати свої потреби, в тому числі оборонні, робити достойний внесок у безпеку НАТО, бути рівноправним членом ЄС тощо. Споживачі цих країн зацікавлені у недорогих та якісних товарах та послугах, вироблених в Україні, а бізнес – у ринках збуту (що передбачає високий рівень добробуту українців) та сприятливих можливостях для інвестицій. 

Головним інструментом досягнення цих цілей є післявоєнна розбудова. У разі успіху, вона може забезпечити суспільні та інституційні перетворення, необхідні для подальшого стійкого стрімкого розвитку та успішної гармонізації з ЄС, при забезпеченні політичної та економічної стабільності, яких Україні дуже бракувало в минулому. Разом з поштовхом, який природно має створити сам процес відбудови та розбудови, це може закласти підвалини для «економічного дива», що дозволило б Україні швидко наздогнати принаймні середній рівень добробуту ЄС, усунувши необхідність у подальшій допомозі з боку партнерів. 

Проте, аналогічні за змістом програми у країнах, які традиційно не вирізнялися високою інституційною спроможністю, рідко (якщо взагалі колись) призводили до успіху. Особливо болючими в останні десятиліття були досвіди Іраку та Афганістану. Україна, хоча і значно позитивно відрізняєтьс від цих країн за якістю державного управління, але, на жаль, до повномасштабного вторгнення відставала від  балканських країн приблизно на стільки ж, наскільки вони від кращих світових зразків. Тому інституційні та системні питання організації допомоги, сприяння реформам, які мають супроводжувати відновлення, та врахування місцевих особливостей мають вирішальну роль. 

Пропозиції фахівців аналітичних центрів щодо принципів та головних засад відбудови України - за посиланням:

https://docs.google.com/document/d/1k_e7hBR4npu2ODlvWtoXSiqSTWRf10Nx/edit